Горенштейн Поліна Михайлівна
Скульптура, створена серцем

Хіба сліпий може бути скульптором?! Як не дилетант, а професіонал – нарівні з художниками, які бачать форму очима?                               

                                                                                                                                                                                                                                              Ліна По

Із прими в скульптори

Поліна Михайлівна Горенштейн народилася 18 січня 1899 року в Катеринославі і з самого дитинства була незвичайною дитиною. В досить ранньому віці в неї проявилися здібності до малювання, а ще через декілька років вона настільки захопилась хореографією, що без роздумів поринула у нове для себе мистецтво. Ці заняття займали багато часу та потребували повної самовіддачі, тому Поліні довелось обирати між малюванням і ліпленням та танцями. Довелось вирішувати, і вибір припав на балет. Вона почала навчатися в хореографічному училищі Воронкова і після його закінчення в 1919 році почала виступати на театральних підмостках Маріуполя, Харкова та Києва під псевдонімом Ліна По. Згодом вона переїхала до Москви, де її пристрасть до образотворчого мистецтва знов дала про себе знати. Вона вступила на відділення скульптури у Вищі художньо-технічні майстерні. Але це займало так багато часу, що сил на танці не залишалось зовсім. І знову перевага була віддана не скульптурі. Але все сталося не так, як хотілося. У 1934 році Ліна По потрапила в неврологічну клініку Московського науково-дослідного клінічного інституту з енцефалітом. З’явилися такі небезпечні симптоми, як втрата музикального слуху і пам’яті, рухової активності та ураження зорових нервів. Про танці треба було забути назавжди. Тому Ліна зайнялась тим, на що завжди не вистачало часу, – скульптурою.

Мрія, втілена в життя

За своє життя скульпторка створила не один десяток танцівниць, які через роки передають нам зашифровані послання, виражені у рухах

Повернути рухову активність Ліни лікарям вдалось, але зір, на жаль, не відновився. Балерина збиралася поставити хрест на заняттях скульптурою, тому що вважала себе нездатною до створення чогось гідного в таких умовах. Але вона спробувала і в неї майже одразу вийшло. Так і з’явилися в цей світ декілька десятків балерин, які наче щойно зійшли зі сцени та застигли в новому «па» або фуете. Оскільки шлях до танців для Ліни був закритий назавжди, вона намагалася дати життя своїм творінням. Кожна танцююча дівчина ніби втілює саму авторку, передає все те, що вона могла б сказати людям через свої рухи. За своє життя скульпторка створила не один десяток танцівниць («Танцівниця з покривалом», «Стрибок»), які через роки передають нам зашифровані послання, виражені у рухах.

Відомі постаті

В кімнаті довго панувала тиша, і раптом я почула – ні, не слова, не репліку, а стриманий плач, схожий на схлипування. Такою була оцінка моєї роботи
Не лише молоді дівчата привертали увагу майстрині і ставали її натхненням, але і відомі класики літератури. Багатьох підкорив портрет Антона Павловича Чехова, бо він видався дуже схожим близьким знайомим самого письменника. Поліна Михайлівна сама розповідала:

«В голову прийшла відчайдушна до зухвалості думка: я надумала запросити Ольгу Кніппер-Чехову та показати їй скульптуру. Невдовзі вона прийшла. В кімнаті довго панувала тиша, і раптом я почула – ні, не слова, не репліку, а стриманий плач, схожий на схлипування. Такою була оцінка моєї роботи».

Декілька років зайняла підготовка до створення бюсту Олександра Сергійовича Пушкіна. Вона настільки глибоко пройнялася його поезією, зверненою наче до неї, що не змогла зостатись осторонь і вирішила залишити у згадці нащадків своє бачення відомого класика літератури. В 1940 році скульптурний портрет поета був готовий. Митець зображений в задумливому вигляді, наче він щойно зрозумів якусь важливу істину, але ще не може її виразити у віршованій формі. Нині бюст знаходиться в Санкт-Петербурзі, в квартирі-музеї О.С. Пушкіна.

За своє життя Ліна Михайлівна створила 120 робіт і кожна має в собі неповторність та думки, які майстриня намагалась втілити в своїй творчості. А нащадки навіть через роки можуть доторкнутись до прекрасного і відчути те, що хотіла передати авторка. Ті історії, що вона створювала своїм серцем.

В 1934 р. втратила зір і відтоді працювала як скульпторка.

Усе померкло раптом: завіса, сцена, люди.
А ти без цього всього – як без землі Антей.
Ну що тепер поробиш, і що з тобою буде,
осліпла балерино, Поліно Горенштейн?

«Куди тобі в мистецтво?!» – це скепсис кудкудаче.
А серце – як метелик, що пада на вогонь.
У тебе зрячі руки, у тебе серце зряче.
Стривай, жорстокий світе, побачим, хто кого.

Яка безжально вперта зробилась в пітьмі глина,
як люто чинить опір крутий її заміс.
А ти? Ти безборонна, як пташка, чи дитина,
о, ні, ти сильна, сильна, лиш очі повні сліз.

Як вбогу шкаралущу, відкинеш все зужите,
свій світ з любові твориш, без скарги і ниття.
Це мужність чи це просто палке бажання жити?
І що таке є мужність, як не твоє життя?

Мов небо затулили важкими крильми круки:
Ні світлонька, ні зблиску, ні зірки, ні свічі.
Душа у тебе зряча, видющі в тебе руки,
працюєш до знемоги і денно, і вночі.

О Ліна По! О Ліно! – виходять танцюристки,
вони з тієї глини, з твоїх трудів і мук,
вони за тебе підуть тепер в танок іскристий,
за те, що ти в роботі не покладала рук.

І прийде рвійний Пушкін, і буде Паганіні,
і славні партизани повернуться з війни.
Знов набуває сенсу життя твоє віднині,
і навіть часом бачиш барвисті дивні сни.

Крутий заміс у долі. Крута твоя дорога.
Скорилась врешті глина, хоч зачаїлась ніч.
Який дарунок долі – душа твоя невбога,
яке пречисте сяйво – з твоїх незрячих віч…

                                                                   Наталка Нікуліна